Тиждень 50. Спаринги

В тренувальному аспекті будь-якого спорту, будь то індивідуальний, командний або ж ігровий, можна завжди виділити дві складові. Перша з них, це відпрацювання техніки, тактики, специфічних вправ, силова робота, робота на швидкість, спритність і так далі. Це дуже великий блок підготовки і він сам ще розділяється на безліч інших, але ця робота не дуже схожа на той спорт, яким напряму займається атлет на змаганнях. Це підготовчі вправи, які розвивають різні аспекти спортсмена. І є друга складова тренувань. Це безпосереднє відпрацювання змагальної складової. Зараз поясню. Перша частина — це тренування. У футболі це робота з м’ячем, відпрацювання комбінацій і так далі. У бойових мистецтвах це напрацювання техніки, силові, специфічні вправи, виходи на прийоми і комбінації. Друга складова у футболі це безпосередньо гра у футбол, а у бойових мистецтвах — спаринги. Більшість спортсменів безапеляційно люблять більше другу складову, але справжні адепти знають, що без першої ти ніколи не станеш майстром. І в мене навіть є цьому доказ.

Спершу про доказ. Я з дитинства грав у футбол. Починав все з ДЮСШ з її досить типовим підходом до тренувань. З півтори години тренування ми 1 год робили різні вправи і підводку і тільки 30 хвилин в кінці грали у футбол. І це дуже дратувало, оскільки всі хотіли просто грати у футбол. То був важливий період. Період закладення бази. Ми прогресували і з часом ставали все майстернішими гравцями. В університеті я продовжив цим займатись, але вже не в рамках спортивної школи і тому всі наші тренування зводились лиш до гри у футбол. І все, я застряв. Мова йде, звичайно ж, про розвиток. Я вийшов на деякий свій рівень і вже просто не розвивався, оскільки нічого крім гри у футбол я не робив. Бували часи, коли я потрапляв на чиїсь командні тренування і тоді одразу прибавляв у ігровій якості. Але без тренувань це була навіть більше стагнація.

Про перший блок в наших тренуваннях по ММА я розказував раніше, можеш глянути там. Змішані єдиноборства надають дуже велику варіативність технік, тому і тренувати їх треба всі. Це забезпечує велике різноманіття процесу. Але сьогодні мова піде про другу складову тренувань — спаринги. Їх я розділю на дві частини: боротьба та ударка. Почну з боротьби. Її ми часто відпрацьовуємо одразу в партері й задача кожного якнайменше часу провести в невигідній позиції, а зайнявши топ позицію — вийти на больовий або удушливий прийом. Боротьба в партері вимагає великої технічної бази. Ти можеш бути скільки завгодно сильнішим від суперника, займати вигідну позицію і мати хороший контроль, але якщо ти не знаєш, як з неї вийти на прийом — це буде просто контроль заради контролю. В цьому також може бути своя тактика, якщо ти при цьому втрачаєш менше сил і твій суперник просто фізично виснажується, але щоб тобі виграти за допомогою сабмішина, ти маєш знати 1000 і 1 спосіб вийти на прийом з різних позицій. Тому спаринги в партері в мене проходять поки що доволі скучно. В мене достатньо сили щоб протистояти зазіханням моїх візаві, а досить хороша теоретична база знань різних елементів та відчуття неладного, коли починається полювання за твоєю кінцівкою допомагають мені уникати більшості прийомів і дозволяє доволі не погано проводити поєдинки другим номером з середнього рівня підготовки грепплерам. Першим номером зараз я можу виступати проти таких же самих новачків, як і я. Там я доволі не погано застосовую силу і теорію, щоби придумати хоч якийсь варіант виходу. З менш досвідченими це спрацьовує. Найефективніше, звичайно ж, працюють удушки іззаду, оскільки вони найпростіші по техніці і доволі ефективні. З більшим досвідом в тренуваннях я почав розуміти основні аспекти популярних прийомів. Вони всі схожі і складаються з двох основних правил: контроль і безпосередній больовий вплив. Без цих двох складових складно змусити суперника постукати. Далі все просто. Розбираєш кожен прийом, що в ньому головне, куди і як треба прикласти зусилля, на які зони йде вплив і лишається тільки забезпечити хороший контроль і вуаля. Обидві ці складові важливі у досягненні результату. Можливо й не варто їх розділяти, оскільки без фіксації суперника або його потрібної кінцівки в тебе не вийде і сам прийом, твій візаві просто звалить з небезпечної ситуації. Мій грепплінг покращується від тренування до тренування, я пізнаю все нові способи і здобуваю досвід. Все рідше програю в поєдинках з досвідченими і доволі впевнено себе почуваю з такими ж, як і я. Боротьба вже не так багато забирає сил і м’язи адаптувались до подібних навантажень, тому тут можна відмітити певний прогрес. Але в нас на тренуваннях є такий собі еталон. Якщо ти собі надумав, що уже щось можеш, піди поборись з Нікітою (наш тренер). Ось я недавно боровся. Нууу, це було не так безнадійно, як перший раз на першому тренуванні, але все ще без шансів. Навіть коли він навмисно віддавав позицію, я нічого не міг з цим зробити. От такі спаринги дуже важливі. Вони показують, скільки ще треба працювати, щоб вийти на бодай якийсь пристойний рівень. Щоб стати кращим — тренуйся з кращими.

Окей, що там по ударці? Ооо, там ще сумніше в мене. Ну це поки що. Якщо в боротьбі ти можеш компенсувати брак техніки грубою силою і якось виживати другим номером, то в ударці це зробити дуже важко. Тут техніка також є надважливою. І знову ж таки, це ММА. Тут настільки велика різноманітність ударних комбінацій, що ти не знаєш, звідки тобі може прилетіти наступної миті. Але давай по черзі. З чого б’ють в змішаних єдиноборствах? Руки, ноги, лікті, коліна. Ок, а куди б’ють? По всім поверхам: голова, корпус, ноги. Все? *не так, щоб це мало було* Ах да, мало не забув, тобі ще можуть влетіти в ноги, перевести в партер і там накидати з будь-яких позицій, ну або можуть і вийти на прийом в партері. Тепер все? Ну по основним нюансам так, але придумати ще можна ого-го скільки. Зрозумів, до чого я веду? Якщо ти боксер, ти зосереджений тільки на роботі рук, своїх і суперника і прилітають вони тобі тільки в корпус або голову. Якщо ти кікбоксер або тайський, то ти ще звертаєш увагу на ноги. Якщо ти борець, то ти не очікуєш отримати удар в партері. В ММА ти не знаєш, що очікувати від суперника, а особливо, якщо ти з ним стаєш вперше. І брак техніки в цьому всьому дуже помітний. Я вже говорив, для мене було відкриттям при перших спарингах в стійці, що ти в першу чергу думаєш не про те, як завдавати удару, а більше, як не пропустити. А особливо, як не пропустити контрудар, оскільки ти при цьому відкриваєшся більше. Такі поєдинки в спарингах багато чому учать не в теорії, а на практиці. От до прикладу: я викидаю свою страшну розмахайку з правої в бік суперника, при цьому опускаю свою ліву руку і на додаток, подаю свою голову вслід за рукою. І в результаті натикаюсь на джеб суперника. Звісно, що я його не дістав своїм ударом, все ж дуже очевидним він був, але в результаті отримав сам. От так пару разів і до тебе доходить, що таке захист, що не треба опускати руки і виставляти голову, що не треба провалюватись при ударі. Окрема історія про мої удари. Аби бити сильно і точно над ними треба працювати роками. Я це знаю. За цей місяць, який я присвятив заняття, вони стали значно краще, особливо джеб лівою. Раніше це взагалі було сміхотворно, зараз же це трошки схоже на удар, але небезпеку в собі він точно не несе. Так, на тренуваннях ми розучуємо правильну траєкторію удару, постановку і скручення корпусу, роботу рук плечей, таза і п’ятки, але в пилу спарингу в тебе нема часу думати над цим. Це має напрацюватись до автоматизму. От тому перша складова тренувань, на якій ми відпрацьовуємо по 100 разів один і той же рух така важлива. Саме там напрацьовуються всі патерни, які потім ти можеш застосувати в бойовій ситуації не роздумуючи. А в мене шо? В мене в цьому аспекті ще все дуже плачевно. Я взагалі от тільки недавно, під час останніх спарингів зрозумів, що я навпаки намагаюсь не нанести урон опоненту. Якщо удари в голову, то я кидав їх в сторону голови, туди кудись в плече, в блок і так далі. Я ніколи до цього не вицілював її. Так, в корпус і ноги, наприклад, я вставляв з більшим розмахом, а за головою ніколи не полював. Інколи все ж залітали удари від мене і було зрозуміло, що досить відчутно. В таких ситуаціях я намагаюсь вибачитись перед опонентом і вважаю це гарним тоном в спарингу. Тут ми не на змаганнях і працюємо більше на техніку, ніж на перемогу. Також важливий психологічний момент. Якщо ти комусь завдавав відчутного удару, то скоріш за все, опонент захоче відігратись і віддати тобі такий же удар. І так раз за разом спаринг може просто перерости в безкомпромісну рубку. Я розумію, що для єдиноборств треба мати характер і він у мене є, але показувати його треба не на тренуваннях. Ну і наостанок, все про той же еталон, з який треба порівнювати. Один раунд з Нікітою я провів і в стійці. Нууу, що я можу сказати? Я вижив і це добре 😎 Як тільки я намагався його атакувати, він мене тут же контрив. І різниця з іншими учасниками була в тому, що він контрив серіями, а не одинокими джебами. Я атакую, при цьому сам зближаюсь і він накидує мені по всі поверхам і розриває дистанцію. Якщо просто стояти і намагатись відпрацьовувати другим номером, то тобі починають прилітати такі комбінації, що ти й уявити не міг. Типу там вертушки, бекфісти і такого всього. Одним словом — показова порка. Але знову ж, щоб стати кращим, треба тренуватись з кращими. Радує тільки те, що від нього вигрібаю не тільки я. Всі звідти виходять з трохи більшим досвідом, ну і може побитим тілом.

Спаринги — найцікавіша частина тренувань. Вони однозначно надають найбільший спектр емоцій, заради яких, власне, ти й записуєшся в зал. Але просто спарингуючись в парі ти ніколи не досягнеш визначних результатів. Твої уміння будуть рости, але одного разу впруться в плато і ти не перестанеш розвиватись. Так в мене було з футболом. Я грав досить не погано, але не прогресував, бо не віддавав належного не ігровим тренування. А саме вони готують твоє тіло і м’язи безпосередньо готовим до бою або гри. Всі ці скрутки, стрибки, відпрацювання на мішку, інші технічні вправи дозволяють тобі не задумуватись в момент бою над комбінаціями, тіло в курсі, що робити. Знавши це, зовсім по іншому сприймаєш круговий кач, або ж просту фізуху. За простими вправами приховується великий потенціал. Тому, якщо любиш спарингувати — люби й функціоналку качати. Одне без іншого не буває.

Останні тижні я говорив тільки про спорт і ММА й розказав уже все, мабуть. Тому наступний тиждень присвячу діаметрально протилежній темі. На днях мені приснився сон. Він, як і більшість інших, був просто набором якихось видуманих сцен, та таких, що сам ніколи б не придумав такого трешу. Мене не цікавив саме той конкретний сон, я не намагався його розшифрувати, просто стало цікаво, звідки взагалі вони беруться? Кажуть, що під час сну наша підсвідомість упорядковує всі отримані дані за день і деколи ми можемо побачити цей процес ц вигляді снів. Страшна штука ця підсвідомість, подумав я, якщо може видумувати такі сцени. І мені стало цікаво, а що таке підсвідомість? Де вона береться, як формується, чи можна нею управляти? Питань дуже багато, спробую в них розібратись.